Александр родился в г. Владивостоке.
Закончил Одесский институт инженеров морского флота.
Долгое время работал в системе Минфлота СССР.
Заслуженный деятель искусств Украины.
Член Национального Союза писателей Украины.
Первый киносценарий написал в 1982г, сценарий для телевизионного фильма 1985г, первая пьеса «Лист ожиданий» появилась в 2003г. На сегодня написаны более двадцати оригинальных пьес и сценариев.
Пьеса "Уравнение с одним неизвестным (Очередь)" опубликована в журнале "Театр" №5 за 2004г, "Последний герой"- в журнале "Современная драматургия" №1 за 2006г, "Дочки-матери" в журнале "Современная драматургия" №1 за 2007г.
Рассказы публиковались в журналах и альманахах «Иные берега», «Радуга», «Дальний Восток», «Нижний Новгород», «Южная Звезда», «Джерело», «Волга», «Фаворит», «Дерибасовская-Ришельевская», «Кинофорум», «Литературный Башкортостан», «Крещатик», «Молоко» и др.
Выпущены девять книг: в 2008г «Я-разный», в 2009г «День гражданских дел», в 2010г «Семь вечеров», в 2011г сборник «4+2=19», в 2012г «Десять пьес, которые потрясут мир», в 2013г «Ночь святого Валентина», в 2015г «История одного покушения», в 2016г «У нас не все дома», в 2018 г «Очередь».
В 2010г пьесы «Кошки-мышки» и «Ночь святого Валентина» вошли в серию «Украинская литература. Коллекция» и опубликованы в «Антологии украинской драматургии».
Спектакли по пьесам А.Е.Марданя участники фестивалей «Встречи в Одессе», «Мельпомена Таврии» (г. Херсон), «Homo Ludens» (г. Николаев), «Молдфест. Рампа. Ру» (г. Кишинев), «Крымский Ковчег» (г.Симферополь), «Добрый театр» (г. Энергодар), «Молоко» (г.Одесса), «Гостиный двор» (г. Оренбург), «Театр. Чехов. Ялта» (г.Ялта), «Соотечественник» (г.Саранск), «Международный фестиваль национальной драматургии» (г. Бобруйск).
В 2005г спектакль по пьесе «Лист ожиданий» Одесского академического русского театра (режиссер И.Райхельгауз), в 2007г спектакль по пьесе «Очередь» Киевского академического театра драмы и комедии на Левом берегу Днепра (режиссер Д.Богомазов), в 2009г спектакль по пьесе «Кошки-мышки» Государственного русского драматического театра им. К.С.Станиславского (Армения, г. Ереван, режиссер Е. Енгибарян) стали лауреатами фестиваля «Встречи в России» в Санкт-Петербурге.
В 2007г спектакль по пьесе "Очередь" Киевского академического театра драмы и комедии на левом берегу Днепра был представлен в четырех номинациях и получил две театральные премии "Киевская Пектораль".
В 2008г спектакль по пьесе "Последний герой" Киевского академического театра драмы и комедии на левом берегу Днепра представлен в пяти номинациях, в том числе лучший драматический спектакль года, и получил премию "Киевская Пектораль" за лучшую мужскую роль.
В 2008 году по сценарию, написанному на основе пьесы «Дочки-матери», снят фильм «Вареники с вишнями», режиссер Александр Хван, продюсер М.Г.Тодоровская.
Пьесы Александра Марданя переведены на украинский, албанский, английский, болгарский, венгерский, итальянский, латышский, немецкий, польский, румынский, французский, шведский языки.
Является бессменным соорганизатором Международного театрального фестиваля «Встречи в Одессе», проводимого с 2006 года.
Награжден «Золотым знаком» и почетной грамотой СТД Украины.
Лауреат премии имени Н.В.Гоголя 2010 года.
С 2010 года полномочный представитель в Украине театральной биеннале «Новые пьесы из Европы» (Висбаден, Германия).
В 2011 за сборник «4+2=19» стал дипломантом литературной премии имени Юрия Долгорукого.
Лауреат премии имени В.И.Даля 2014 года.
Лауреат премии имени К.Г.Паустовского 2015 года.
За повесть «История одного покушения» получил премию журнала «Радуга» 2015 года.
Лауреат премии имени В.Г.Короленко 2017 года.

В нашій державі є така проблемна установа – пенсійний фонд. Його бюджет на 2019 рік складає астрономічну цифру у майже 400 млрд. грн. На себе, коханого, фонд витрачає 5,5 млрд. грн. На пенсії зібраних грошей фонду не вистачає – дотації з Державного бюджету становить 167 млрд. грн.

В жовтні 2013 року, в передмайданний час, була опублікована  стаття автора цих строк “Вища міра соціального захисту або Кнопка для бюрократа”, де він критикував роботу пенсійного фонду.

Писалося про недоліки, притаманні, нажаль, багатьом установам: великі черги, зверхнє відношення до пенсіонерів, недоступність приміщень для людей з інвалідністю. Стаття починалася з гумору, закінчувалася серйозною розмовою, містила п’ять фото.

Далі було цікаво. Через два тижня після публікації, рішенням управління ПФУ в Приморському районі м.Одеси автору була знижена пенсія. О такий “креативний” хід! Це – перший і єдиний випадок в історії України, коли журналісту була знижена пенсія після критичної публікації, і знизив її той самий орган, який був критикований журналістом.

Незабаром управління зібрало прес-конференцію в Одеській регіональній організації Національної спілки журналістів України, на яку автор був особисто запрошений і був присутній на ній. На прес-конференції керівник управління – на той час Анжеліка Легеза, публічно, під аудіо- і відеозапис подякувала автору  за публікацію. Буцімто-то, критика допомогла покращити роботу…

Ця Анжеліка – “маркіза бюрократичних янголів” (так вона була названа в статті) повідомила, що зниження пенсії журналісту аж ніяк не пов’язане з критичною публікацією. Буцімто-то, помилку знайшли…

Далі стало ще цікавіше. Після публічної подяки, аудіозапис якої є, та сама “маркіза” подала до журналіста судовий позов “про спростування неправдивої інформації і захист ділової репутації”. Так, так – до тої самої статті, за яку дякувала….

Після тривалого судового процесу довжиною в 2.5 роки в чотирьох інстанціях в позові управлінню було відмовлено повністю (справа №522/26983/13-ц, у Верховному Суді – №6-7115св15). Суд дослідив і підтвердив факти, викладені журналістом.

Але, оскільки пенсія автора залишалася зниженою, він був вимушений захищати свої права і в суді. Це була важка і довга епопея. Одним судовим процесом обійтися не вдалося, бо управління після кожного суду вигадувало щось новеньке.

За рішеннями судів по трьох справах №522/209/16-а, №522/7044/17, №815/2000/18, які набрали законної сили, автору була підвищена пенсія – загалом на 1000 грн на місяць – і була сплачена недоплачена частина пенсії в розмірі більше 40000 грн. Рішеннями судів дії управління були визнані протиправними.

Тобто виявилося, що автору не тільки не можна було знижувати пенсію, а треба було підвищувати на значну, порівняно з розміром пенсії, суму.

Автор продовжував критикувати управління в пресі.

У розпал Майдану 11.01.2014 року була опублікована ще одна стаття з критикою управління — “Графи і маркізи Пенсійного фонду або Пожиттєве покарання журналиста”, а потім ще багато матеріалів у різних засобах масової інформації.

Управління відмовлялося виконувати рішення судів добровільно, виконувало примусово, сплачуючи при цьому великий виконавчий збір, безвідповідально втрачаючи кошти ПФУ.

Після виконання рішення по останній справі, управління, сплативши автору в черговий раз недоплачену частину пенсії, подало звіт про повне виконання у виконавчу службу.

Здається, тут і казочці кінець. Але ні. Пенсійний фонд, як кажуть в народі, “задавила жаба”.

На допомогу районному управлінню, яке на той час отримало вже нову, більш солідну назву – Центральне об’єднане управління ПФУ в м.Одесі, кинувся начальник Головного управляння ПФУ в Одеській області Бураченко О.Є., який в листі на адресу своїх підлеглих надав їм пряму вказівку “відкоригувати порядок виконання судових рішень”.

Яким чином? До біса простим – шляхом повного невиконання!

Але все ж було виконано, звіт був поданий у виконавчу службу! А нічого, управління зробило вигляд, що знову знайшло помилку і знову знизило пенсію журналісту. Після чотирьох програних пенсійним фондом судів…

Пан Бураченко не замислився над тим, що в Кодексі адміністративного судочинства України є стаття 372, яка має саме таку назву “Порядок виконання судових рішень в адміністративних справах”, і вона не може бути “відкоригована” районним управлінням пенсійного фонду і навіть самим паном Бураченко, навіть якщо він вважає себе найхитрішою людиною у галактиці.

Але журналісту знову довелося йти до суду. Рішенням по справі №420/6558/18 розпорядження про чергове зниження пенсії було скасовано.

Така ціна свободи слова. Шостий рік автору невеличкої статті в 2,5 сторінки в “Українській правді” “не можуть” правильно порахувати пенсію. Відбулося п’ять спроб зниження пенсії, триває шостий судовий процес.

Автор звернувся до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Той зажадав ознайомитися з документами. І тут автор сам здивувався: об’єм судових документів склав 6.5 кг!

2,5 сторінки літературного тексту, який починався з анекдоту, і 6,5 кілограмів судових документів… За підрахунками, судовими справами займалися вже 28 судій! Така ціна свободи слова. Може, за рішенням суду буде компенсована моральна шкода, але хто поверне втрачені нерви, здоров’я, час?

11.08.2007 року в газеті Одеської міської ради “Одесский вестник” була надрукована  стаття автора “Суд до потери пульса”, де критикувалися вперті судові процеси ПФУ проти літніх людей, які ця державна установа штучно генерує і тягне роками. ПФУ не тільки чекає смертей пенсіонерів, не ховаючи це, а й активно сприяє приближенню цих сумних подій. Наразі саме такий метод застосовується і до самого автора.

В нас багато чого пишуть про судову систему. Автор сам грішний. Але опит показав, що, якщо де і можна вирішити спірне питання з чиновниками – то тільки в суді. Так, це важко, але це можливо!

Здавалося б, на якомусь щаблі ієрархії питання повинні вирішуватися в самому пенсійному фонді. Є районні управління, обласні, Пенсійний фонд України в Києві. Спеціалісти, головні спеціалісти, начальники відділів з заступниками, начальники управлінь з заступниками, начальники департаментів з заступниками – всі отримують зарплату з бюджету. Тільки кур’єрів – “тридцять пять тисяч”!

Але скаржитися чиновнику на чиновника – пуста трата паперу. З аналізу багатьох судових справ можно зробити висновок: яку б дурницю не вчинили в районному управлінні ПФУ, її будуть підтримувати аж до міністра. Поки йшла епічна битва автора за свободу слова і пенсію, змінилося три Міністра соціальної політики, два голови ПФУ. Автор послідовно звертався до кожного з них і отримав відписки: все добре, добре, добре… Спати, спати, спати…

Наприклад, приходили відповіді на кшталт: “Ваші документи 1996-1999 років не відповідають Порядку, затвердженому Правлінням ПФУ в 2005 році”. За подібну відповідь студенту вже першого курсу юридичного факультету скажуть: “Сідай, два!”, але юристи пенсійного фонду з вищою освітою, не червоніючи, роками таскають пенсіонерів по судах, щоб ті довели “фахівцям” юридичні “2x2=4”.

Записано в Конституції України, в Кодексі адміністративного судочинства України, що більш ранні документи не можуть і не повинні відповідати більш пізнім законодавчим актам, але від того вони не перестають бути свідченням важливих юридичних фактів. Але чиновники роблять вигляд, що це не очевидно і женуть пенсіонерів в суд.

Можна зробити обґрунтований висновок, що пенсійний фонд використовує суд в якості каналізації, в яку спускає пенсіонерів. Надавив на “кнопку” і “змив” пенсіонера. Відтіля мало хто повертається…

В пенсійний фонд, в своєї більшості, звертаються законослухняні громадяни, які мають по 30-40 і більше років стажу. Уявіть собі, наприклад, водія трамвая, який все життя возив пасажирів і ніколи не питав в них, чи знають вони правила дорожнього руху. Він сам знав ті правила і використовував свої знання на благо людей, яких возив, в тому числі працівників пенсійного фонду. Але коли він з’явиться в пенсійний фонд за пенсією, йому знадобиться знання всього пенсійного законодавства, в тому числі відомчих порядків, а також знання судової системи, щоб примусити пенсійний фонд все це виконати, бо там до нього, скоріше за все, буде використовуватися зовсім інша логіка: “Прийшов, дурень, нічого не знає. Цей стаж ми йому не зарахуємо, цю довідку оголосимо нечинною. Дамо по мінімуму. Хай котиться хоч в суд, хоч на цвинтар!”.

Зайдіть у “Єдиний державний реєстр судових рішень”, почитайте, за що судяться пенсіонери. Корвалолу не вистачить!

Але переважна більшість пенсіонерів до суду не йдуть…

До того ж алгоритм розрахунку пенсії за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” занадто складний. Уявіть собі, що для правильного розрахунку пенсії потрібно знайти мінімум дискретної, ступеньчастої функції, щоб видалити з розрахунку 60 найгірших місяців. Потім – знайти ще максимум такої ж функції, щоб додати 60 найкращих місяців. Незважаючи на те, що в математиці є багато методів пошуку оптимуму функції багатьох чинників: покоординатний спуск, градієнтний спуск, метод Монте-Карло та багато інших, в даному випадку така оптимізація може бути виконана лише методом повного перебирання варіантів.

Щоб знайти ті оптимуми, потрібно розрахувати кілька сотен значень функції, а для обчислення тільки одного значення функції треба виконати кілька сотен операцій ділення, множення, додавання з точністю до шостого знаку після коми. В пенсійному фонді оптимізацію виконують за допомогою спеціальної комп’ютерної програми. До речі, це буде виконане в тому разі, якщо пенсіонер просив про це в своїй заяві.

Сам пенсіонер виконати вручну ці розрахунки попередньо чи для перевірки не зможе внаслідок дуже високої кількості обчислень. На веб-сайті ПФУ має бути пенсійний калькулятор, за допомогою якого пенсіонери могли б виконати такі розрахунки, але там з 01.10.2017 року – вже більше року – красується напис: “Шановні користувачі! Наразі доопрацьовується нова версія пенсійного калькулятора. Вибачте  за тимчасові незручності”. Отаке Монте-Карло!

Програміст середньої кваліфікації може зробити таку програму пошуку оптимальних періодів оптимізації за одну добу – в програмі з двома циклами перебору немає нічого складного, але ПФУ вже рік і чотири місяця не може спромогтися цього.

Може всі ці складнощі розрахунку привели до добрих, справедливих  результатів? Ні, всім відомі перекоси, коли люди зі стажем по 50 років отримають пенсії, не набагато перевищуючі мінімальні. Це вже визнано Міністром соцполітики паном Ревою А.О.

Отакі справи, малята-пенсіонери і малята – майбутні пенсіонери.

Ми з вами, працюючи все життя, породили якогось монстра, який хоче тільки жерти, не гидуючи пенсіонерами. На сплату пенсій зібраних грошей фонду не вистачає, але вистачає на утримання тисяч цинічних бюрократів, які ведуть суди з пенсіонерами, на сплату роботи виконавчої служби, яка примушує пенсійний фонд виконувати рішення судів.

I отака “нечувана свобода слова” – “по-рошенівські”. Не дуже солодка, треба сказати. Майже шість років безперервних судів пенсійного фонду з журналістом! Протиправні дії, початі при Януковичу, ще більш активно продовжуються при Порошенко, та ще й тими самими службовими особами – "державними" службовцями.

Мені здається, ми всі очікували інших, набагато кращих результатів…

19.02.2019 на пенсійному порталі в моєму особистому кабінеті з’явився новий протокол призначення мені пенсії – повернуто розмір, який був до зухвалого зниження.

Може хоч тут казочці кінець? Ні. Уявіть собі, що не зважаючи на це, відповідач подав апеляцію.
Тобто, по справі №420/6558/18 суд вирішив скасувати зниження мені пенсії. Сам відповідач це визнав, не чекаючи вступу рішення суду в законну силу, виконав. Але апеляцію подав…

Чи здорові люди працюють в пенсійному фонді?

19.02.2019 року суд розглядав і ще одну справу за моїм позовом – №420/6111/18. Також вирішив на мою користь – виплатити мені компенсацію за несвоєчасно сплачені кошти і моральну шкоду.

І це вже шостий судовий процес, який я виграв у пенсійного фонду.
“Такая боль, такая боль! Журналіст – пенсійний фонд 6:0 !”

Романовський В.С.

Тонким шарфом лампочка обмотана,
Саксофон...неловкое девичество...
И для танцев под пластинку модную
Было слишком ярким электричество.

Будущее, сказками манящее,
Ждёт ещё История дотошная.
А происходило настоящее.
Что мгновенно превращалось в прошлое.

И чего теперь себя обманывать.
Не на что по-рыночьи обменивать
Не произошедшее "когда-нибудь"
Или не достигнутое "где-нибудь".

Тот же диск ..Листва дождём побитая,
Тёплый запах сырости и прелости.
И звучат слова полузабытые,
Полные невыразимой прелести...

Вот вам качество, а вот вам и количество
И тверди об этом сколько хочется,
Но, когда погаснет электричество,
Нужно быть готовым к одиночеству...

Ефим Аглицкий